НЮ і еротика – де різниця?
Якось так повелось, що більшість глядачів (та й фотографів) помилково ототожнює жанр НЮ із еротичною фотографією. Вплив масової культури тут більш як очевидний. Ми маємо незліченну кількість професійних фотографів, котрі знімають еротичне НЮ на замовлення, ми маємо аматорів, котрі наслідують цих фотографів, ми маємо образ жінки як еталону прекрасного й (!)сексуального, що він сформувався ще з прадавніх давен й вкоренився у підсвідомому. І ми маємо навіть не прогалину, але величезну чорну діру в знанні історії фотографії та й просто культурній освіті… Як часто ви бачите оголеного чоловіка в кадрі? А жінку з параметрами далекими від класичного 90-60-90? Пригадуєте хоча б десять фотографій, пару-трійку серій? Тоді, можливо, вам і не варто читати далі, адже роздуми ці здаватимуться до смішного очевидними.
З часів античності
Навряд знайдеться хоч одна особа, котра могла б заперечити красу людського тіла, тим не менш серед багатьох людей НЮ-фотографії викликають неабиякий резонанс. Виникає цей резонанс через людське лібідо. Доступна порнографія й еротика у будь-яких їх проявах настільки деформувала сприйняття глядача, що де б він не побачив оголену жінку (рідше – чоловіка), він сприйматиме її як сексуальний об’єкт. Дехто ставиться до цього позитивно, дехто вважає це непристойним й вульгарним, та суті питання це не міняє – більшість бачить секс там, де його немає.
Але звернімось до культурного надбання світу. Згадаймо, наприклад, Давню Грецію: Аполлон, що вбиває ящірку, Гермес з немовлям Діонісом, Афродіта Кнідська – відомі скульптури Праксітеля зображають оголену натуру, попри те стоять зараз у музеях світу й не викликають у глядачів жодних сексуальних асоціацій. В той самий ряд ставимо і інші давньогрецькі скульптури, гравюри й живопис пізнього Середньовіччя та часів епохи Відродження тощо. Що ж тоді не так із фотомистецтвом?
Праксітель. Гермес з немовлям Діонісом
Тіціан. Венера Урбінська (1538)
Можливо, «фото» ще не настільки міцно вкоренилося в «мистецтво» у масовій свідомості, через те і сприймається значно простіше. Вистріливши у ХІХ столітті технологічним БУМом, фотографія швидко і впевнено посунула живопис й графіку, адже була швидшою, дешевшою і набагато легшою. А тепер кожен має хоча б якийсь «фотік», у світі щодня робляться мільйони фотографій, більшість з них – те, що можна назвати, узагальнюючи, «фотографією із сімейного альбому». Яскравий приклад такого нехудожнього розвитку фотографії – селфі, які з часом не втрачають своєї популярності, як втратили її попередні молодіжні тренди. Але ж де Ти, Автопортрете?!
Альбрехт Дюрер. “Автопортрет оголеним” (1500-1512)
Зародження і розвиток жанру НЮ
Історія забула про день народження жанру оголеної натури, та якщо говорити приблизно, сталося це у сорокових роках ХІХ століття. Власне, відомо, що у 1840-му році у Лондоні Ентоні Клоде запрошував усіх небайдужих на показ «дагеротипних зображень з оголеної натури». Вже тоді з’являлись і перші еротичні карточки, тим не менш, здебільшого, фото в жанрі НЮ слугували етюдами для художників. Наприклад, Густав Моро послуговувався світлинами свого ж секретаря Анрі Руппа, а от Альфонс Марія Муха й Едвард Мунк самі створювали етюди для своїх подальших робіт.
На той момент НЮ-фотографія ще не набула самостійності як художній жанр, але, відокремившись поступово від мистецтва, увійшла в сферу фінансову – створення карточок порнографічного характеру (зрозуміло, підпільне) стало досить прибутковою справою. Тоді чітких меж між цими двома типами світлин не могло існувати, адже фотографи намагались уникнути судових справ і штрафів. Але сьогодні еротичний контекст у фотографії має свої конкретні ознаки.
Невідомий автор. Портрет оголеної дитини (1880)
Жіночні фото Девіда Гамільтона
Умовно, НЮ-фотографію можна поділити на дохудожній (описаний вище) й художній періоди. Отже, згодом жанр оголеної натури починає набувати своєї мистецької самостійності. Попри те, як бачимо, не можна повністю заперечувати, що НЮ і еротика споріднені. Підтвердженням цьому слугують світлини Девіда Гамільтона: фотограф створює ніби пастельне зображення, ніжне й привабливе, а пози дівчат дають чітко зрозуміти, що «архітектор» їх – чоловік із властивим йому началом. Погляд Гамільтона можна, навіть, назвати дещо сексистським. Дзеркальця, квіти, капелюшки, вінки – на роботах фотографа наявне все те, що є, по суті, символами жіночності.
Зовсім протилежне бачимо на світлинах однієї з найвидатніших й найшанованіших фотохудожниць ХХ століття – Франчески Вудман. Відомо, що здебільшого Франческа знімала автопортрети. Складні для сприйняття, подекуди такі, що лякають, її роботи наповнені глибоким психологізмом. Тут ви не побачите ні еротичності, ні елементарної спроби показати красу людського тіла. Тим не менш, її вклад у розвиток фотографії ще ніхто не насмілився заперечити. Це вже зовсім інша оголеність, своєрідний андеграунд жанру.
Оголена дівчина. Фото Франчески Вудман
Незвичний стиль у фотографіях Франчески Вудман
Що створює еротичність у фотографії?
Як я вже писав вище, сьогодні еротика має свої конкретні ознаки. Можливо, думка дещо суперечлива, але збуджує не стільки жінка в кадрі, скільки її стиль. Білизна, аксесуари, епатажна поза – це саме те єдине, що зачіпає глядача. У іншому випадку ми б посмертно засуджували Рафаеля Санті, Теодора Жеріко… А чи бачили ви еротичне фото зроблене у лісі? Можливо, але ж звичнішою буде оголена краля в панчохах на фоні дорогого готельного номера й у романтичній обстановці, хіба ні?
Резюмуючи, хочу висловити своє власне сприйняття НЮ-фотографії. Сприйняття як глядача, так і фотографа: для мене НЮ – психологічний портрет, спроба передати психологічний стан моделі у момент створення фотографії, але аж ніяк не еротика. Тим не менш, НЮ може мати в собі елементи еротики, от тільки остання, за рідкими винятками, не спонукає глядача обдумати фотографію, а хіба не це головне у мистецтві?..
