Львів – місто фотографів
Жінки в національному одязі. Фото Юрія Дороша
Львів з давніх-давен називали культурною столицею України. І це не лише завдяки багатій архітектурній спадщині, якою славиться місто. Причина тому – розвиток різноманітних культурних осередків, що перебували на його теренах. У всі періоди розвитку міста, разом із ним розвивалося мистецтво – скульптура, живопис, музика, архітектура. І фотографія – не виняток. Безліч видатних фотографів та фотохудожників, якими пишається наша країна, зв’язали своє життя саме зі Львовом. Вони присвятили своє життя фотомистецтву, сформували культуру української фотографії та дали чудовий приклад для наших сучасників ми добре знаємо. Проте, переважно читаємо про них загальні факти із життя та творчості. Але у їхньому житті траплялося багато цікавих речей, які невідомі на широкий загал. І саме сьогодні ми хочемо розповісти читачам про ті факти біографії львівських фотографів, які рідко можна зустріти на сторінках популярних видань.
Хто ж стояв біля витоків фотографії у Львові?
Почнемо із Данила Фіґоля – одного із дієвих співробітників Українського Фотографічного товариства у Львові. Данило Фіґоль був знаним фотографом, етнографом та мистецтвознавцем. Відомим також є той факт, що він підримував зв’язки з Оленою Кульчицькою, був її секретарем та виконавцем останньої волі художниці. Але мало хто знає, що коли у березні 1967 року Кульчицьку нагородили Шевченківською премією, вона вже лежала при смерті і звістку про свою нагороду отримала саме від Фіголя. Данило, дізнавшись про нагородження, відразу поспішив до пані Олени. І пізніше він розповідав своїм сучасникам наступне: “Я прийшов до неї, вона лежить у ліжку з закритими очима, майже на мій прихід не реагувала. Я взяв її за руку: “Пані Олено, Вас нагородили премією Шевченківською… Ви чуєте?” — кілька разів я її запитав. Я побачив, як вона кліпнула віями: “Чую!..” А на другий день уночі Олена Кульчицька померла”.
Писанка. Фото Юліана Юрія Дороша
Це не єдиний цікавий факт із життя фотографа. Також, Данило Фіґоль разом з відомими львівськими фотографами та інтелігентами Степаном Щуратом та Ярославом Савкою переховували у фотомайстерні у Львові під час війни групу євреїв, щоб урятувати їх від концтаборів та гетто.
Не можна оминути увагою і фотохудожника, автора книги по фотографії “Підручник фотоаматора” та “Побільшення”, які можна назвати “Біблією” тогочасної фотографії. Цікавим фактом про Юрія Дороша є те, що не переїхавши з родиною свого дядька Антона Крушельницького (Юрій проживав з сім’єю Крушельницьких у м. Львів) до Харкова, він був врятований від смерті. За порадою свого майбутнього тестя Михайла Хоркавого, Юрій затримався у Львові, що і врятувало йому життя. Адже в грудні 1934, після вбивства Кірова у Ленінграді, Івана та Тараса Крушельницьких розстріляли як “агентів польської розвідки”, а інших членів сім’ї – Антона, Остапа і Влодзя вислали в концтабір.
Іван Іванець у січовому стрілецтві
Олекса Балицький – один із першопрохідців української фотографії. Фотографією почав захоплюватися ще в гімназії і з того часу активно розвивав її та популяризував серед культурних кіл Галичини. Усе своє життя він займався фотомистецтвом, відвідував фотовиставки. А ще був одним із перших фотографів Галичини, які почали розвивати тревел фото. Він дуже полюбляв виїжджати у гірські походи у пошуках цікавих об’єктів для фото.
Згадуємо і про Івана Іванця, відомого нам художника-баталіста та фотографа, що закарбував життя Українських Січових стрільців. Він був надзвичайно цікавою особистістю. Іван Іванець прожив коротке, але яскраве життя: у 20 років він пішов на війну та приєднався до УСС – спочатку як чотар 3-ої сотні, потім як командир відділу протигазової служби. Саме Іванець створив проект славетного прапора УСС, освяченого у 1917 році митрополитом Андреєм.
Прапор УСС за ескізом Івана Іванця
А ще Іван Іванець був учасником Першої виставки УСС, яка відбулася у стінах Національного музею у Львові 1918 року. Коли закінчилися воєнні дії, у 1930-х роках був організатором і куратором виставок легіону УСС, що відбувались у Станіславові, Коломиї, Тернополі.
Відомим на весь Львів був і Ярослав Коваль – осoбистий фотoграф Митропoлита Андрея Шептицькoго упрoдовж oстанніх рoків йoго життя. Фотoграф приїжджав разом з пластунами у літню резиденцію грекo-катoлицьких єпискoпів у селo Підлюте, що на Іванo-Франківщині. Не так багато знімків фотомайстра збереглось, проте вони мають високу художню цінність та зберігаються у фондах Національного музею у Львові.
Власне зі спогадів Ярослава Коваля, стає відомим нам той факт, що до 1939 року Митрополита Андрея Шептицького знимкували фотограф Юліан Дорош, Левко Якушевич та Михайло Шалабавка.
Відоме фото Андрея Шептицького у виконанні Михайла Шалабавки
До речі, у львівських колах Михайло Шалабавка відомий завдяки авторству відомих портретів не тільки митрополита Шептицького, а й відомого художника Олекси Новаківського, що стали одними із найкращих його робіт.
Ми пишаємося і Володимиром Тиссом, одним із тих фотографів, який все-таки отримав свого часу дозвіл на фотографування з метою отримання певного заробітку. Він відомий завдяки своїм шедеврам, на яких зображені археологічні та архітектурні пам’ятки. Зокрема, львів’янам відома його серія фотографій костелів, що вражає своєю величністю та духовністю.
Ще одним яскравим прикладом був Володимир Шухевич, відомий етнограф та фотограф, що залишив для сучасників багато побутових сцен українців, зокрема гуцулів, початку 20 століття. До 1903 року він був головою хорового товариства “Боян”. Саме за прикладом “Бояна” подібні товариства організовувалися в Перемишлі, Коломиї, Снятині та інших містах. Володимир Шухевич перебував у дружніх стосунках із композитором Миколою Лисенком.
З Лисенком Шухевич познайомився, мабуть, під час своєї поїздки до Києва в 1890 році. На прохання Шухевича Лисенко присилав до “Бояна” свої твори на вірші Т. Шевченка “Б’ють пороги”, “Радуйся, ниво неполитая”, клавір опери “Наталка Полтавка” тощо.
Відвідуючи Львів, Микола Лисенко жив у Шухевича в кімнаті, обставленій у гуцульському стилі. Під час перебування Лисенка у Львові, В. Шухевич знайомив його з містом та культурно-освітніми установами. Перед від’їздом зі Львова Лисенко подарував дітям Шухевича – Ірині, Одарці й Тарасові свої музичні твори з автографом.
“У сільській хаті” 1894р. Автор Володимир Шухевич
У пам’яті нашого міста випливає і постать Леона Янушевича – одесита, який згодом став львів’янином. Свою кар’єру фотографа починав в Одесі, проте після війни переїхав у Львів та тут продовжив цю справу. Усе життя працював у фотоательє та збагачував галицьку фотографію своїм досвідом та знаннями.
Можемо із впевненістю сказати, що львівські фотографи того часу були інтелігентами та Людьми з великої літери. Кожен з них зробив внесок не лише у розвиток фотомистецтва, але й культури України загалом. Саме завдяки різним етнографічним працям, путівникам та дослідженням львівських фотографів, ми можемо дізнатися, що ж відбувалося у Львові та Україні на початку 20 століття. Роздивитись на світлинах обличчя за якими стоять долі людей, нащадки яких творять наше майбутнє. І, звісно ж, зануритися в середовище тогочасного Львова, про який ми, завдяки цим унікальним людям, знаємо трохи більше.
