Володимир Нечипоренко

Від пива до фотомистецтва

Можливо, хтось не погодиться, але інтерв’ю – дуже подібний до ню-фотосесії вид творчої діяльності двох (або більше) осіб. В обох випадках ми намагаємось відкрити і зрозуміти людину. Там – на папері, тут – в кадрі. Минулого разу позував я, а тепер ми разом сидимо у пабі, адже Володимир Нечипоренко згодився “позувати” мені. 1:1, так би мовити. Нам приносять замовлене пиво.
– Яке ж воно до біса смачне, якщо його рідко пити. – розпочинає мій співрозмовник.
– А от не скажи. Різне буває…
Володимир розповідає, що саме з пивних посиденьок розпочалось його знайомство із середнім форматом:

“… коли з’явилось бажання придбати середньоформатну камеру, я навіть не знав ще яку. Гортав сторінки, дивився відгуки, лазив на різні сайти… Потім вийшов на львівського фотографа Діму Харузіна. Це у 2009-му році… Ми з ним ходили на пиво і він показував мені всі ті плівки, консультував тощо”

Останнім часом Ти частіше співпрацюєш із фотографами, знаходячись по той бік об’єктиву, а своїх світлин публікуєш дедалі менше. Чому? (Відсутність натхнення, часу, спроба змінити вектор, чи місце у фотомистецтві?)
Я ніколи не ставився до фотографії, як до сенсу буття – це просто хобі, до того ж, не перше. У кожному з них (хобі – авт.) я намагаюсь досягти середнього рівня якості, який би мене задовольняв. Колись це була гра на фортепіано, спорт (і зараз теж спорт). Ну, а фотографія… Вона тягне багато фінансів, тягне час (а зараз, через хатні справи, мені його дуже не вистачає), а мені хочеться влаштовувати своє особисте життя. Середній формат, проявка і сканування – це, звісно, добре, але є ще й побут, поточні витрати.

Для багатьох початківців (і не тільки) Твоя творчість є джерелом натхнення й своєрідним еталоном, а хто з сучасників впливає на Тебе самого?
Важко видати на-гора список фотографів, адже останнім часом, оскільки відсунув фотографію на задній план, я мало читаю і мало дивлюсь. В мене просто не вистачає на це часу. Колись я дуже багато читав про фотографію, запам’ятовував багато імен, дивився творчість і все-все.
З українського НЮ на мене не впливає ніхто, натомість, мене надихають і завжди надихали стріт і жанрова фотографія. Всі оці деталі, тіні, фрагменти я понатягав саме звідти, з фотографій Пінхасова, Сола Лейтера, Тараса (мається на увазі Тарас Бичко – авт.)

Є бажання спробувати себе у стріт-фото/жанровій фотографії?
Я… (задумується – авт.) Я не бачу… Моя фотографія – не фотографія моменту. В мене це – довга і статична постановка. Мені подобається дивитись такі фото, але сам я не зможу їх робити, навіть якщо мова йде про поставлений момент.

“Я ніколи не передбачую сцену заздалегідь. Просто не можу похвалитись деталізованою уявою. Понавигадувати я можу дуже багато, але от знімання розпочинається і воно все не так. Тому позу моделі, гру тіней і світла доводиться вибудовувати вже на ходу, зважаючи на положення плечей, на кінцівки”

Чи є такі моделі, яким би Ти віддав перевагу перед іншими (з огляду на комплекцію тіла, вік, чи якісь інші, можливо, особистісні якості)?
Ні. Для мене головне, щоб модель була пластичною і слухняною в кадрі, а все інше… Можливо, худорлявих людей фотографувати легше, тому що людина як не повернеться, тут ключиця, там реберце, тут ще щось гарно виглядає. Але є моменти, коли і з людьми пишної статури працювати дуже легко. Наприклад, якщо в жінки талія-пісочний годинник, то це виглядає ренесансно й картинно. Важко працювати з людьми дерев’яними й скутими. Тут вже як їх не став…
Переважно я сам звертаюсь до людей, орієнтуючись на такі банальні речі як аватарка в соціальних мережах. Дивлюсь на обличчя, хоча часто уявляю кадр без нього. Це створює такий собі дисонанс в голові, але саме обличчя справляє перше враження і дає, чи не дає стимул для подальшої роботи. Я дуже люблю виразні великі очі, оце може послугувати критерієм.

Можеш виділити одну фотосесію, яку б Ти назвав найціннішою для себе?
Однозначно сказати важко, адже “найцінніші” бувають різні. Одна з найцінніших пар, до речі, – ти і Бернадетта, через вашу пластику, харизму, все-все. В мене їх було декілька, але поряд із пластичними дівчатами опинялись занадто дерев’яні хлопчики, і я не знав, що з ними робити.
В плані досвіду… Пригадую серію фотографій з однією специфічною дівчинкою. На ню вона не погоджувалась, тому фотографував її в накидці. На жаль, через пару тижнів після знімання дівчина попросила видалити одну з трьох виставлених фотографій – та, своєю відвертістю, не сподобалась її хлопцю. Це залишило, очевидно, неприємний осад, проте нагадало мені, що слід обережніше ставитись до попередньої відкритості моделей щодо знімання, просити їх говорити зі своїми батьками, чоловіками тощо.

“Чим далі я цим займаюсь, тим менше у мене переконань і впевненості у своїй правоті. І те, що я говорив рік тому, на останній своїй фотозустрічі, я б не сказав тепер”

В ню, як і в джазі… тільки дівчата?
Жінку апріорі краще сприймає глядач. Там, де є чоловік, є і статевий член, а це, звісно, не всім до душі. Та й рідко зустрінеш хлопця, який адекватно поставиться до позування ню, принаймні в моєму оточенні таких майже немає, тому їх й не знімаю.
Не буду судити всіх, адже свічки не тримав, але дуже часто чоловіки-фотографи знімають оголених жінок через своє лібідо. Про себе можу сказати, що так, мене також може збуджувати оголена модель перед камерою, але до такого видовища я вже дещо звик. В інтимному плані я є кінестетиком, тобто мене збуджують дотики, знімання є щось зовсім відсторонене від цього.
До чоловіка в кадрі я ставлюсь інакше. Мені здається, що я знімаю м’яко і жіночно, але, якби я більше їх знімав (чоловіків – авт.), певно, намагався б робити це не іншим чином. Навіть не знаю ще, як саме.

Не думав спрямувати свій талант на комерцію? Хоча б задля покриття витрат на середній формат.
Зараз я поступово переходжу до цього, але мені доводиться переступати через деякі свої принципи. Довгий час для мене була моветоном ситуація, коли я сам пропоную моделі співпрацю, але прошу за це гроші. Наразі, єдине за що я можу взяти гроші від моделі – розхідний матеріал. В жодному разі не за свої послуги. По-перше, я ніколи не можу гарантувати, що результат буде таким, що задовольнить мене самого. По-друге, якщо модель платить безпосередньо за фото, а не за плівку – вона може вимагати чогось свого як клієнт. Відповідно, вона може вимагати не виставляти фото в мережі, а це єдина можливість себе показувати, і я хочу себе показувати. Тим більше, саме в Інтернеті в мене дуже широка аудиторія. Можливо, я обмежую себе в фінансовому плані, але не даю комусь диктувати свої правила гри.

А якщо у форматі майстер-класів? Знаю, що в Тебе був подібний досвід.
Був, і категорично мені не сподобався. Ще на передодні я ставився до цього досить скептично, адже я не хочу вчити когось фотографувати саме так, як це роблю я. А саме за цим люди йдуть на такі дійства, ніколи задля теорії. Тобто, вони приходять з фотокамерами, інколи обвішані цілою купою фотокамер, аби навчитись фотографувати так, як робить це хтось інший. Наприклад, на Сараханова прийшли, щоб познімати красиву дівчину через бокал, через те і через те. А на мене підуть, аби познімати голу дівчинку через це, це і це. В мене є купа технічних прийомів і я не роблю з них якоїсь таємниці, якщо питають – розповідаю. Я за те, аби на майстер-класи люди приходили з зошитом і ручкою, але не з фотоапаратом. Не хочу, щоб хтось фотографував в мене з-під руки, або знімати у компанії ще з кимось. В НЮ дуже важливим є спілкування з людиною, спроби зрозуміти людину в кадрі, подолати її комплекси. Як цьому можна навчити на майстер-класі?..

Що один з найсильніших українських НЮ-фотографів думає про свої ранні твори?
Як і зараз, раніше я намагався знімати технічно-грамотно і деякі зі старих кадрів у цьому плані перевершують останні роботи. Те, що я знімаю, тепер робиться у складніших умовах, тому я собі можу надати чудову можливість запороти кадр. Раніше такого не було, я намагався знімати об’єктивно-красиво, правильно і все-все. Це всім, очевидно, подобається. Але згодом з’явились і інші фотографи, я отримав змогу подивитись на такі фото зі сторони. І дійшов висновку, що це не та фотографія, яка чіпляє власне мене, адже читається вона занадто легко. Якщо ми говоримо про комерційне фото – жодних запитань, але позиціонувати це як власну художню творчість… Це повинна бути інтелектуальна робота, яка спонукає думати глядача.

“Пригадую одне фото Сергія Михалківа де чоловік, статевий орган, волохаті ноги… Світлину дуже сварили, але ми прекрасно розділяємо її на пейзажні плани. Тільки от для цього треба подумати, а глядач не хоче виконувати свою половину роботи. Він вважає, що всю роботу за нього зробить фотограф”

Володимир Нечипоренко

Львівський фотограф

Працює у жанрі НЮ. З 2009-го року знімає на середній формат.
Ранні світлини робив як в приміщенні, так і на відкритому повітрі, але тепер знімає лише камерно.

Ознайомитись із роботами автора можна за посиланням:
Роботи Володимира