Дмитро Петрина. Інтерв’ю з фотографом
Дмитро Петрина – фотограф-несподіванка. Пригадую, близько року тому познайомився із творчістю цього видатного івано-франківського митця і він міцно вкоренився у моїй голові як чудовий представник жанру НЮ. Стереотипи – дуже недобра річ, саме їх заручницею стала творча діяльність Дмитра для мене, адже здебільшого фото митці реалізують себе в одній з багатьох можливих ніш. Та згодом, коли дещо глибше досліджуєш творчість, усвідомлюєш, що все не так, як здається на перший погляд і Дмитро Петрина може потішити як складними НЮ, наповненими глибоким психологізмом, так і простими, але приємними для ока портретами, а окрім цього – жанровими фото, стрітом, пейзажем, і згодом відкрити виставку своїх оригінальних натюрмортів. Про своє жанрове розмаїття й деякі інші аспекти своєї творчості Дмитро Петрина люб’язно згодився поговорити зі мною.
З чого почалась Ваша фотографія? Завжди є якась передісторія…
Почав, як всі в радянські часи – з гуртка по фотографії. З самого початку нам викладали технічні деталі: як приготувати хімію, друк фото тощо. Про якісь творчі моменти ніхто навіть і не згадував. Дещо згодом я зацікавився роботою у фотоательє – родичка працювала там фотографом. Для мене це була справжня магія… Потім на досить довгий час забув про фото – в лихі 90-ті був «спортсменом». Вже осмислено повернувся до фотографії я пізно – десь в 24 роки. Потрапив мені у руки російський журнал «Профото» і я відкрив для себе саме творчу фотографію – зацікавився на той час макрозйомкою.
Творча фотографія у виконанні Дмитра Петрини
Досить великий відсоток знаних фотографів не сприймає макрозйомки, багато хто вважає, що це більше технічний, ніж творчий процес. У Вас, напевно, інша думка?
Насправді, я досить довго сидів на цьому. Так, з технічної точки зору це досить складна робота, яка вимагає хорошої підготовки. Відтак можу похизуватись, що деякі з моїх фото навіть займали призові місця у відповідних конкурсах. Та я вже років десять не знімаю макро.
Зараз Ви працюєте у багатьох жанрах, на відміну від більшості фотографів…
Це різноманіття дозволяє мені «відпочивати» від якоїсь основної лінії, мати змогу подивитись під іншим кутом. З іншого боку, люблю у фотографії все. Незалежно від змісту, ти оперуєш світлом й тінями, формою, освітленням у будь якому жанрі.
Фотографія дає можливість подивитися на речі під іншим кутом
Емоція у фотографії на першому місці
Ні, емоційна завжди на першому місці, а під технічною розумію побудову кадру, композицію тощо. «Якщо дивлюсь на об’єкт протягом деякого часу, то це видовище зачаровує мене. Це і є прокляття фотографа» – сказав якось Ірвінг Пенн, оце якраз про мене. Люблю це висловлювання.
От нещодавно був у Львові, там на Сніжній фасад ремонтували і накриття таке дивне було – з розрізами, схожими на рот і очі. От я стояв і не міг відвести погляду від того.
Яку «основну лінію» Ви мали на увазі? І чому від неї потрібно «відпочивати»?
Кожного разу основна лінія різна. От сьогодні, наприклад, відкрив свою виставку натюрмортів. Щоправда, є речі, які я не змучусь фотографувати – це НЮ, портрети людей, які мені цікаві, стріт.
А відпочинок… Певно, це боротьба із застоєм і урізноманітнення фотографічної практики. Працюю, переважно, над кількома проектами і час від часу приділяю увагу різним тематикам. Це дозволяє мені постійно бути голодним.
Якось в інтерв’ю Ви казали, що Вам дуже близьке квадратне кадрування і Ви з дитинства мріяли про середній формат. Чи є бажання купити таку камеру зараз?
Так вона в мене є (сміється – авт.) Але у Франківську проблематично купити плівку, проявити і відсканувати. Я ладен робити це самостійно, але подекуди просто не вистачає часу, хоча в майбутньому планую зробити серію фото на плівковий апарат Diana Mini… Це буде ломо-проект.
Боротьба з безмежністю
Серед ваших робіт є як досить прості для сприйняття, так і зовсім нетипові, які несуть у собі особливий наратив і складно читаються. Це теж боротьба із застоєм, чи оті простіші – комерційні фото?
Так, боротьба, з одного боку… З іншого – намагаюсь бути гнучким у фотографії, використовувати різну техніку, адресувати глядачеві різні ідеї… А ще я просто досить імпульсивний і мінливий у своїх вподобаннях.
З комерційною фотографією, до слова, у мене погано склалося – не люблю фото, які щось продають, відтак майже не знімаю на замовлення. Можливо, хіба для знайомих, або за великі гроші.
Які ідеї Дмитро Петрина намагається донести глядачеві?
Так це питання не для творчих людей…Через художника говорить Творець і не йому словами це описувати… Я ж люблю звертатись до самоаналізу, розуміти суть того, що роблю, а різний глядач бачить у твоїх роботах зовсім інше… Гадаю, це нормально. Хоча, можливо, я намагаюсь донести свої переживання, відчуття, поділитись ними, показати, де болить.
А як щодо тих НЮ, де Ви апелюєте до дуже багатослівних образів (агонічні пози моделей, експерименти з вузлом Лінча тощо)?
Мої НЮ – це, напевно, проекції підсвідомості на ставлення до протилежної статі, до якихось проблем… Фройд був би задоволений таким пацієнтом, в певних моментах це є процес сублімації.
Стиль у фотографії Дмитра Петрини
НЮ для Дмитра як проекція підсвідомості
Вочевидь, сублімація тут ну дуже метафорична. В іншому випадку, жінкам слід Вас побоюватись.
Одна моя знайома вміє читати людей по фото – в мене багато фотографій, де жінка без голови, або з закритими, чи зав’язаними очима – певно, вони мене трохи бояться.
Чи бували у Вас конфлікти на підставі морально-етичних міркувань?
Так, звісно бували. В кого їх, власне, не було? Деколи ревниві хлопці моїх моделей приходили з’ясовувати, що це за фотограф такий, а одного разу відправив фото на конкурс в український «Плейбой» і його надрукували – дівчина була дуже незадоволена (згадує із посмішкою – авт.) З моделями завжди намагаюсь узгодити всі ці моменти до знімання – що прийнятно, а що ні. Саме через отакі ситуації я стою за оплату праці і чітке визначення подальшої долі фото.
Де-не-де Дмитро Петрина підписується псевдонімом «Ловець хмар». Хотілося б почути його історію.
А тут немає ніякої історії. Просто в свій час не хотів світитись із оголеною натурою (люди ж не завжди розуміють), от і вигадав собі таке, дещо філософське псевдо.
З огляду на різнобарвність Вашої жанрової палітри, цікаво, чи є щось таке особливе, що може визначити долю фотографії особисто для Вас?
Гадаю, у різні періоди, я б по різному визначив такі фото. Просто є речі, які чіпляють одразу, це все через твою готовність сприймати їх і, напевно, пробігають такі процеси більше на підсвідомому, чуттєво-емоційному рівні. Також дуже важливим фактором для мене є те, наскільки я вірю тій чи іншій світлині.
Дмитро Петрина
Фотограф з Івано-Франківська
Працює у жанрах НЮ, стріт, портрет, пейзаж, натюрморт. Призер багатьох українських та зарубіжних фотоконкурсів. З 2008-го року член фотоклубу «Колумб». У 2011-му отримав звання AFIAP. З 2016-го – голова Івано-Франківської організації НСФХУ
Ознайомитися з фотографіями Дмитра можна тут:
Фото Дмитра Петрини
