Марта Сирко – це на сьогоднішній день одна із найяскравіших фотографів не лише Львова, але й України.

Марта починала свій шлях у фотомистецтві ще зовсім юною, проте це не завадило їй стати талановитим фотографом. Вона – фотограф-портретист, що по-особливому відчуває світло, красу, природність та жіночність. В її студії мріють побувати не лише відомі моделі, але й інші фотографи, щоб зрозуміти, як їй вдається так майстерно передавати емоції та внутрішній світ моделі на світлину.

У інтерв’ю “Українській фотографії” Марта Сирко розповіла про початок свого шляху, особистий розвиток, мрії та плани на майбутнє.

Марта вважає, що чорно-білі зображення здатні глибше передати почуття

Фотографії, що змушують відчути глибше…

В який момент ти зрозуміла, що фотографія – це твоє?

Я знімаю вже впродовж 5 років.  Для мене, в принципі, це доволі  великий відрізок часу, враховуючи мій вік. Досвіду також багато з’явилося. Починала я банально, як і всі: мій батько купив доволі таки хорошу “мильницю”. Він вважав, що сім’ю потрібно знімати якісно. І дуже багато років мені не дозволяли брати цю мильницю, бо думали, що я маленька і все поламаю.

Кожен вчиться на своїх помилках. Так само й я. Я знімала те, що мені було доступно. Враховуючи, що я навчалась в школі, це були якісь подруги, травичка, квіточки, метелики.  Макро – це було досить просто… Я відчувала себе фотографом National Geographic.  Це має бути в кожного. Без цього ніяк, і я гадаю, що немає чого соромитись. Так все й почалось.

Ти почала фотографувати оголену натуру в 16 років. Як зреагували на це твої батьки?

(сміється) Насправді, спочатку доволі негативно. Я спілкувалась із старшими фотографами, які знімали НЮ професійно. І вони, можна так сказати, мені позичали своїх моделей. Тобто, я йшла на зйомку, і модель навіть не знала, які в мене роботи, не була знайома із моєю творчістю. Вона просто по рекомендації, так би мовити, доволі відважно знімала із себе одяг і дозволяла мені фотографувати. Спочатку батьки не вважали це мистецтвом. Вони у мене доволі технічних професій і не були знайомі з мистецтвом взагалі. З часом, після виставок, після публікацій, вони звикли й змирились. Але вони не можуть прийняти того, що я хочу зніматися в НЮ. Батьки мають сторінки у соціальних мережах і контролюють все, бачать всі мої публікації, цікавляться. Тому, так, вони просто змирились. Навіть було таке, що я знімала якихось дівчат у нас вдома, а через стінку тато сидів за комп’ютером і я казала: “Так, у мене зйомка НЮ, не заходити, дівчата соромляться”. Було й таке.

НЮ потрібне для того, щоб перемагати комплекси. Жіноче тіло, вибачте чоловіки, так складене, що естетично воно виглядає привабливішим. Кожна жінка по-своєму еротична. Немає ідеального тіла. Я побачила, що люди з абсолютно неідеальними формами, але без комплексів, настільки відкриті і так вільно поводять себе на зйомці! І переважно дівчата, які дуже красиві, з гарною фігурою та прекрасними грудьми цього соромляться. Вони тільки й чекають, щоб ти їх заспокоїла, вмовляла. Є різна краса, і кожен сприймає її по-різному.

Марта Сирко вміє бездоганно передати красу жіночого тіла

Неймовірна гра зі світлом дозволяє створювати фото з душею

Твоя типова модель: яка вона?

Це має бути неординарна людина. Наприклад, якщо я хочу зробити портрет суто для себе, мене просто може зацікавити людина на вулиці. І якщо я вражена її нестандартною красою, то наважуюсь підійти познайомитись. Бо я знаю, що у мене можуть вийти гарні портрети цієї людини. Мені подобаються люди, які чимось зачіпають. Дуже розширені очі, або якийсь цікавий погляд. Погляд взагалі може просто одразу вразити. А ще типова модель – слухняна модель. Та, яка співпрацює з фотографом, яка розуміє, що це робота спільна. Це дуже цінується. Так працювати легше, і робота виходить якіснішою.

Марта Сирко відома серед фотографів і участю у виставках. Розкажи про свої виставки. Яка тобі найбільше сподобалась?

Так сталося, що виставками я плідно займалася на початку своєї кар’єри. Мені просто пощастило. В 16 років я мала свою першу персональну виставку. Це була суміш всіх жанрів та видів фотографії. На той час, як я гадаю, це було доволі презентабельно. Другою була спільна виставка з українськими художниками в Лондоні. Я там виставляла дві свої роботи. Це небагато, але виставка вплинула на мою подальшу творчість. Я приймала участь в міжнародних виставках. На них мене запрошували просто по інтернету, я відсилала роботи, і вони самі роздруковували і виставляли. Це було на сході – в Іраку.  Тема була присвячена миру на Землі. Також і у Львові було кілька персональних виставок.  Остання – три роки тому. Після цього виставками я не займалась.

Що для тебе успіх у фотографії?  Найвища мета у фотомистецтві?

Це залежить від того, хто яку для себе ставить планку. Хто така успішна людина? Важко визначити. Я поки не можу визначити своє місце в соціумі. Я ще не сформувалась. І говорити зараз про успіх мені трошки зарано. Звісно, є мрії. Хочеться стати популярнішою, робити кращі знімки. Але чи буде це успіхом – я не знаю.

Почуття в поєднанні з майстерністю – безпрограшна складова емоційного фото

Фотографія – естетичне задоволення від процесу

Що б Марта Сирко, якою була 5 років тому, сказала про тебе зараз?

Я тоді в школі зробила собі список. Це було дуже смішно і банально. Я написала, чого я маю досягнути, що зробити, що мати (якісь предметні бажання) до 18 чи 20 років. Такі смішні бажання, але я й мріяти не могла про таке.  Мати хорошу камеру, вступити до інституту. Напевно та, якою я була тоді, пишалася б собою. Але тій, якою я є зараз, здається що цього не достатньо. Кожен рік, півроку – все так швидко змінюється, що ти навіть не встигаєш помітити.

Як ти ставишся до фотографії на плівку?

Дуже-дуже позитивно. Але спочатку я боялась цього. Я намагалась імітувати плівку в своїх цифрових роботах. Я дуже любила шуми. Просто я була некомпетентна в плівці. Серед всіх знайомих чоловіків, які кидалися фразами про плівкову техніку, я просто сиділа й кліпала очима. Зараз я тільки починаю пробувати. Я закупила широкоформатну плівку, придбала фотоапарат і вивчаю всі технічні деталі.

Чим ти займаєшся по життю, окрім фотографії?

Я навчаюсь в Академії мистецтв. Зараз я на четвертому курсі, у мене диплом. Це забирає багато часу, бо я не можу приходити тільки на сесію й здавати все “одним махом”.  Зараз у мене вирішальний момент в житті. Постає питання, що робити далі. Бо бакалавр це, звісно, не кінець. Але хочеться повністю зайнятися фотографією, бо завжди не вистачає на це часу. Хочеться більше займатися тим, що подобається.

Опиши трьома словами сучасну українську фотографію

Розвиток… Хм, так важко. Ще немає повноцінної української фотографії, як і українського мистецтва. Це все ще “недо”. Ми рвемось, рвемось, але так і не достукались. Нам треба ще років 10, щоб догнати Європу. А вона знову втече вперед.

Що б Марка Сирко зараз порадила фотографам-початківцям, які нас читають?

Нічого. Шукати другу роботу. Це невдячна професія. А взагалі, потрібно працювати над собою. Треба читати, дивитись щось. Не зациклюватись на комерції в роботі, бо інакше застрягнеш на одному місці. Варто розвиватись. І через плинність часу та швидкість інформації треба робити це дуже швидко. Вибрати одну сферу для роботи, не стрибати зі сходинки на сходинку. А залишитись в одній темі та досліджувати її. У фотографії це важливо.

Марта Сирко

Фотограф

Фотомистецтвом займається вже 5 років. Улюблений жанр – портрет та НЮ. Живе та працює у Львові. Фотографії Марти відрізняються надзвичайною грою зі світлом та чуттєвістю.

Ознайомитися з фотографіями Марти можна за посиланням:
vk.com