Фотограф Давид Бугнар: “Плівка – це жива фотографія”
Скромний та тихий – таким фотограф Давид Бугнар є в житті. Обдумує кожне слово. Як і кожен свій кадр, як виявилось згодом. Давид Бугнар дуже творчий. Це можна розпізнати не тільки у його незвичайних професійних фотографіях, а й у поведінці та характері. Подивіться в глибину його робіт і ви зрозумієте, що вміст душі людини відображається в його творчості.
Які маєш пріоритети в жанрах?
Портрет, звичайно. Це моя стихія. Те, чим я займаюсь із самого дитинства. Також ще весільна фотографія. Портрет я люблю через самих людей. Завжди в пошуках цікавих особистостей. Останнім часом співпрацюю з акторами, музикантами, художниками, мені завжди було цікаво співпрацювати з творчими та енергетично сильними людьми. Для мене розуміння портрету таке, що це не просто гарна картинка, це щось набагато більше. Те, чим людина є всередині, те, що може про неї розповісти.
Хто із відомих людей потрапили під твій об’єктив?
Співпрацював із багатьма. Це Hardkiss, Марія Чайковська, Павло Пігура, який ось нещодавно взяв участь в “X-факторі” та багато інших.
Фотографія для тебе як професія чи хобі?
Я можу назвати це одним словом – любов. З першого погляду. І вона триває від моїх 5 років до сьогодні. З часом це стало оплачуваним хобі.
Фотографії, які тобі до душі та ті, що набирають найбільшої популярності – це одні й ті самі світлини?
Те, що подобається людям, дуже різниться. Я завжди дивлюсь фотографії іноземних митців. Як і що вони знімають. Я не рівняюсь на наших, українських фотографів. Тому, що Україна зараз не “задає тон” у фотографії, на жаль. У нас немає професійних навчальних закладів по фотографії.
В чому, на твою думку проявляється популярність фотографії?
Напевно, це затребуваність самих людей. Коли роботи фотографа відрізняються, коли майстер має свій почерк, а його роботи несуть в собі якусь унікальність. Це як актори на сцені, як художники. Тобто, є багато художників, але, власне, талант вирізняє їх з-поміж інших. Це взагалі залежить від багатьох факторів, я вважаю. Головною є не тільки сама фотографія. Може бути дуже талановитий фотограф, але його роботи залишаються десь в шухляді. Він себе не просуває, або зупиняється на соцмережах. Я трішки поїздив по Європі. Мої роботи виставляли в Мюнхені. Подавався на конкурси National Geographic і з цього дещо вийшло. Для мене Україна не є, скажімо, гранню, яку я хочу взагалі досягти.
Як довго ти фотографуєш на плівку?
Це з самого дитинства. Мій дідусь був фотографом. І першим фотоапаратом у мене був “Зеніт”. Тоді я був 5-річним. І ось це, напевно, була моя перша любов. Плівка. Але у моїй творчості була перерва – десь 5 років. Тоді я взагалі не фотографував. Це було у шкільні роки. А потім я дістав стару плівку і знову почав фотографувати. І від того часу я не зупинявся. Хотілось більше, більше… У мене взагалі була одна цікава історія. Дідусь виїхав за кордон, у Канаду. І там, на жаль, помер. Останнім його меседжем для мене було: “Не припиняй фотографувати”. Він передав мені всі фотоапарати, що мав. Всю плівку, фотографії.
Яка філософія твоєї плівкової фотографії?
Для мене дуже важливо, щоб ця фотографія передавала, можливо, ту подію, ті емоції, почуття, які були в людини в той момент. Тобто, зберегти якусь особливу мить. Тому, що плівка відрізняється від цифри тим, що робить фотографію живою. Якщо говорити технічно, то в цифрі світло записується на матриці, а в іншому – негатив відбивається на плівці. Плівка вимагає знань, розуміння. Як сфотографував, те й матимеш на виході. Тут вже не працюють такі речі, як Photoshop. Але плівка того варта. Ти маєш полотно, і ти на ньому малюєш картину. В чомусь цифра краща, в чомусь – плівка. Про це можна говорити дуже довго. Але плівка – це класика. Всі професіонали в Америці, в Європі, які знімають портрет, дуже часто роблять це на плівку.
Як би в один момент тобі довелось обрати щось одне: цифра або плівка, яким би був твій вибір?
Тут не обговорюється, плівка! Звісно, плівка!
Що порадиш початківцям, які вперше взяли в руки плівкову камеру?
Найперше – не боятися, пробувати. Не важливо, скільки плівки ти зіпсуєш. Хоча, вони зараз не дешеві, з рештою. Я вважаю, що той, хто хоче навчитись фотографувати, мав би починати з плівки. Тому, що людина, яка бере в руки цифру, робить одразу 400-500 кадрів. Так не навчишся. Фотограф повинен вміти бачити. З плівковою камерою ти розумієш, що в тебе обмежена кількість кадрів, і ти більше не зробиш. Ти цінуєш ці кадри. Мій меседж початківцям – починайте з плівки.
Давид Бугнар
Фотограф-портретист
Живе та працює у Львові. Фотографією займається досить давно – ще з 5 років. Улюблений жанр – портрет, хоча Давид Бугнар знімає й весілля. Здебільшого знімає на плівку. Співпрацює з відомими людьми, такими як Hardkiss, Марія Чайковська, Павло Пігура.
Ознайомитися з роботами Давида можна за посиланнями:
Вы конечно меня извените, но фото “На фотографіях Давида переважає щирість та справжні емоції” и “Удвох” авторства Павла Мельника,крымского и киевского фотографа: https://vk.com/p_melnik , а серия эта вот: https://vk.com/album19668075_223845883
Оля, Уже виправили. Дуже дякуємо за зауваження.