Дмитро Богачук — творчість у всьому
“Для мене бути фотографом означає повертатися з роботи, коли всі тільки йдуть на неї, і без кінця пояснювати людям чому я не знімаю весілля. Постійно давати поради яку камеру купити, але абсолютно не знати, яка краща і що відбувається на ринку. Щорічно безліч разів бувати на морі, але жодного разу не зануритися в нього, тому, що не сезон”.
“Українська фотографія” мала можливість поспілкуватися з відомим українським фотографом Дмитром Богачуком. Його фотографії мають особливий стиль і є впізнаваними як в Україні, так і за кордоном. Дмитро розповів нам про те, як він знімає і з чого почалося його захоплення фотографією.
Дмитро Богачук займається фотографією вже досить давно. Ще його тато робив відмінні живі кадри на ФЕД, і у них була велика кількість висококласних сімейних знімків. Пізніше у батька Дмитра з’явилася маленька цифрова камера Nikon I2. Вона дуже добре, жваво передавала настрій, і Дмитро Богачук іноді брав її, робив свого роду начерки.
“Одного разу я зайшов на виставку техніки і взяв в руки камеру Nikon D80. Глянувши у видошукач, моя свідомість перевернулося, ніби у мене відкрилося шосте чуття. З того моменту я полюбив дзеркальну камеру і не міг уявити життя без неї. Саме тоді, я вмить зрозумів, що це маленьке віконце у фантастичний світ нової для мене реальності, яку я раніше просто не бачив”.
Коли він починав свій творчий шлях, цифрові камери того часу жахливо справлялися з динамічним діапазоном, у складному освітленні з великими контрастами було практично неможливо знімати. Погана робота камери в складному світлі дала сильний імпульс для вивчення того, як правильно працювати зі світлом, займатися пошуком рівномірного освітлення — що принесло свій результат. Тепер Дмитро Богачук намагається знімати, коли світло максимально рівне по всьому полю кадру. Та й ті кольори, що передавала камера, були далекі від ідеалу, доводилося багато коригувати і розбиратися з кольором.
“Спочатку мені здавалося, що камера повинна робити картинку з нічого, не секрет що телефони зараз роблять зображення, які в сотні разів перевищують якість перших цифрових камер. Одного разу я перейшов з так званої камери кроп на фулфрейм. Для мене це стало небом після землі. Я повністю під впливом камери переробив свою стилістику, став будувати кадри за новою візуальною методикою. Кадри стали світлими з нюансами в тінях, м’які і натуральні. Тому я вважаю що фотографу необхідно вичавлювати максимум з техніки і тільки потім переходити на більш сучасну”.
Перед Дмитром ніколи не стояло завдання отримувати гроші за зйомку. І тим більше продавати свої фотографії, як твори. Так склалося само собою. Фотографія була його хобі, яке перетворилося на основний вид діяльності. Перша зйомка, яку Дмитро Богачук зробив професійно, була жанровим портретом в умовах вуличного світла. За цю зйомку він вперше отримав гонорар.
“Клієнт сказав що така якісна робота повинна бути оплачена і вийняв з гаманця 100 гривень. Це було перебільшення, але я дуже старався. Завжди ставив завдання зробити неможливе і вичавити весь максимум, але частіше виходила тривіальна картинка і з цим доводилося невпинно воювати”.
Дмитро зараз працює в жанрі міського, природного і морського пейзажу. Зізнається, що поки не зацікавлений в інших жанрах, але, можливо, колись поміняє думку. Дмитро Богачук згадує, що одного разу на лекції, коли він ще навчався в академії, почалася сильна суперечка. Ряд студентів доводив те, що пейзаж — один з найцікавіших жанрів образотворчого мистецтва.
“Я був абсолютно проти цього. Що може бути тривіальнішим від одноманітних, кочуючих з полотна на полотно будиночків? По-суті, я був у дрімучому лісі академічного середньовіччя і не знав яким може бути мистецтво, в тому числі й пейзаж. Ті, хто говорив відкрито про Сезанна були на піку зухвалості! Так ніхто і не пояснив, що таке композиція на мистецтвознавчому факультеті. Коли у нас за спиною вже була історія мистецтв, ми вивчали вальори Коро і барокову архітектуру. Я був настільки далекий від сучасного світу мистецтва, що вищим досягненням пейзажного живопису вважав полотно “Втеча в Єгипет” Анібалле Караччі. Але з тих пір все змінилося, тепер у мене є видана книга з пейзажними фотографіями, я колекціоную пейзажі інших авторів і все моє життя безпосередньо пов’язано з пейзажною фотографією”.
Дмитро Богачук довгий час знімав краєвиди у “відкриточній” манері, але завжди хотів знайти власний стиль. Це було неймовірно складно. Переломний момент, можливо, стався коли він поїхав з Олександром Нестеровським знімати зруйнований пірс у Вишгороді. Світло було дивовижне, повний штиль.
“Я відкрив для себе щось японське і, в той же час, мінімалістичне. Я тоді не зняв толком нічого, але кадр пірсу Нестеровського став дуже знаменитий. Творчість таких фотографів як Владислав Сургучов, Майкл Кенна мала сильний вплив на певному етапі мого становлення”.
Над усе Дмито цінує авторське творче фото. Він оцінює автора не по одному твору, а за сукупністю і якістю його робіт, загальному підходу. Всі роботи автора повинні бути рівними, не може бути стрибків від дуже поганих до дуже хороших.
“Складається враження, що в Україні все ще творча залізна завіса. Більшість тих, хто працює на місцевому ринку й гадки не має про традиції, тенденції, рівень західних колег. Мало хто, все ж, намагається або якщо й намагався, то швидко це кидає”.
Дмитро Богачук розповів про українських фотографів, творчість яких заслуговує на особливу увагу:
- Олександр Нестеровський, наприклад, знімає відмінні мінімалістичні кадри Києва — це його найкраща, на погляд Дмитра Богачука, серія. Після його фотографії мисливського будиночка в Старому Солотвині, на житомирщину стали возити автобусами туристів, а сільрада зайнявся благоустроєм села.
- Максим Дондюк — один з небагатьох працьовитих, мислячих фотографів, він заслужив визнання за кордоном.
- Сергей Сараханов — портретист, і, стежачи за його творчістю, Дмитро дізнається, хто зараз знаменитий, кого можна послухати з груп.
- Євген Тімашов — один з небагатьох пейзажистів, який має свою виразну манеру. Його роботи наповнені неймовірною витонченістю.
- Наташа Машарова живе в США, але це не скасовує її приналежність до України. Вона чудово фрагментує реальність, створює то сюрреалістичні, то апокаліптичні кадри. Відмінно працює з тонким скороминущим світлом, одним словом — зачаровує. Дмитро б виділив її фотографії міста.
Дмитро у цьому списку перерахував фотографів з якими знайомий. Зізнається, що, можливо, якісь імена йому ще не відомі, але він сподівається, що в найближчому майбутньому їх буде більше. Не авторів з вторинними роботами, а оригінальних творчих особистостей.
“Великий вплив на моє професійне зростання зробили друзі. Своїм візуальним розвитком я вдячний Володимиру Селезньову, спілкуванню з ним. Його критика максимально ефективно вплинула на становлення мене як автора, і досьогодні підштовхує до безперервної роботою над собою і своєю фотографією”.
Дмитро Богачук
Фотограф-пейзажист
Рідне місто — Вишневе, де Дмитро зараз живе й працює. Професійний фотограф, арт-критик та мистецтвознавець. Фотографує переважно в стилі міського, природного та морського пейзажу. Роботи Дмитра виставлялись в Києві, Москві, Парижі та інших містах й неодноразово перемагали на міжнародих конкурсах. У співпраці з Brucie Collections було видано його першу фотокнигу, у яку ввійшли роботи автора, зроблені протягом останніх років.
Більше фотографій Дмитра Богачука можна подивитись за посиланням:
dimitribogachuk.com
