Думки вголос. Навчання

Переважна більшість фотографів-початківців вважає, що в студії основне — це кількість локацій і освітлювальних приладів. Досвід викладання наполягає на тому, що багато фотографів, які працюють не один рік, не здатні надати два хороших джерела освітлення навіть одному образу, а необхідність працювати з одним освітлювальним приладом і природнім освітленням просто вводить їх в паніку. Побутує думка, що живописні декорації можуть компенсувати недостачу знань. Проте, вони не можуть.

Найцікавіше те, що після закінчення курсу навчання, ситуація докорінно не змінюється. Все те, що “розжовувалось” на заняттях і розглядалось на конкретних прикладах швидко забувається. І справа зовсім не в методиці викладання, не в програмі навчання і не в якомусь ефемерному понятті “психологічного контакту з учнем”. Вочевидь, справа в “погоні за результатом”. Всі хочуть отримати результат якнайшвидше, а об’єктивно оцінити його якість не дозволяє відсутність досвіду, і це є нормальне явище. Але головне — відсутність у характері багатьох людей посидючості, здатності сконцентруватись на деталях, і нездатність просто довіряти вчителю та слідувати простим правилам навчання.

Найважливіша частина процесу навчання — це діалог, питання

Наявність запитань є показником того, що процес мислення, все ж таки, присутній. Я завжди відчував симпатію і намагався уважніше придивлятися до учнів, які щось питають, просять повторити чи показати ще раз. Як правило, вони більш успішні, ніж інші, і щоб це побачити і зрозуміти не потрібно бути генієм. Раніше я вважав, що це виключення з правила і мене це зовсім не тішило, бо більшості, все ж, краще просто продати камери і зайнятись чимось іншим. Зараз моє ставлення до ситуації змінилося і я дуже радий, що тільки 2 людей з 20 стають хорошими фотографами. От подумайте самі. Це як з приказкою: “Поспешные выводы — результат замедленного мышления”. На перший погляд — нісенітниця, але при детальному розмірковуванні — істина.

У всіх є вибір

Ви можете “клепати” звичайні, нічим не примітні і майже однакові фотографії — “просто фоточки”, і будете мати успіх у більшості своїх глядачів, так як більшість із них не зобов’язані мати хороший смак. Ваш глядач тішитиметься яскравістю та барвистістю, знайомими обличчями на фото і всім тим, від чого ваше его виросте до небес і ви досягнете тієї самодостатньої популярності, яка призводить до появи комплексу “недооціненого генія”. Комплексу, від якого і так страждає більшість творчих особистостей. Але якщо є вибір, то повинен бути й інший шлях?

Інший шлях дуже складний і нецікавий. Цей шлях потребує уваги, концентрації, часу, нервів, здатності скорити своє его, зламати себе, відмовитись від перемоги, визнати поразку, піти на жертву — та як хочете, так і назвіть це. Хоча при всьому пафосі, все, як завжди, не так і складно. Саме так: як завжди. Мій висновок особисто для себе: якість (в якнайширшому значенні цього слова) робіт фотографа, завжди повинна бути на совісті і під пильним оком самого фотографа, але аж ніяк не глядача. У глядача свої критерії оцінки та своя реальність, а у автора твору — свої.

Процес будь-якої зйомки достатньо розділити на етапи і слідувати їм так, ніби послідовність дій розписав лікар і від дотримання лікарських порад залежить ваше здоров’я. Поверхово — ставимо сцену, відходимо і дивимося, звертаючи увагу на деталі. Тоді дивимось у видошукач і кадруємо, виправляємо, якщо щось не так, після цього робимо кадр і перевіряємо у збільшеному варіанті на дисплеї. Більшість учнів спішать зробити кадр, тоді бачать (або не бачать) певні огріхи, і, в кращому випадку, переробляють, а в гіршому — приймають рішення виправити все потім у фотошопі. Факт — так народжуються маляри по бетону.

І ще одне спостереження

Всі хочуть після закінчення навчання отримати дипломи. Гарненькі такі, в рамках, з печаткою, логотипами, датами і підписом. На питання: “Для чого?” і “Невже це так важливо?”, “Що ти будеш з ним робити?”, відповіді зводяться до одного і того ж — на пам’ять або щоб було! Як не дивно, але чомусь ніхто не старається на пам’ять зробити на уроці чи на творчій зйомці кілька робіт, які були б достойні виставки і підписати їх.

Навчання у фотошколі проходить не за партами і нудною теорією, а за практичною роботою. На кожному занятті позують живі моделі, а іноді і по дві. До всього іншого, хоч і ставляться чисто технічні обмеження для навчання виконання того чи іншого завдання, але ж творчу складову обмежити неможливо! Але виходить, що увійти у відчинені двері складніше, ніж битися головою в закриті.